Ізраїльський композитор Йозеф Таль і його вінтажний синтезатор (1965)

Непройдена industrialізація

Індастріал у нас помер, не народившись. Чому?

Продовжіть смисловий ряд: електронна музика… танці, клуби, алкоголь, наркотики. Якщо цей ряд не викликає заперечень, це, можливо, тому, що електронної музики в нас просто нема. Є лише близька до попси розважальна імітація.

Склалася парадоксальна ситуація – здавалося б, є українські рок-гурти та поп-виконавці всіх жанрів та напрямків, відомі як у нас, так і за кордоном. А от серйозних електронних музикантів майже немає – індастріал у нас помер, не народившись. Чому?



Джерела електронної музики (особливо академічного напрямку) – не в поп-культурі, а в модерних мистецьких рухах. У Європі модернізм панував не лише в літературі, але й у музиці. Бажання відійти від старих та сталих музичних канонів, створити щось нове охопило музикантів не менше ніж письменників. Італійський композитор Феруччо Бузоні у 1907 році випустив «Ескіз нової естетики музичного мистецтва», де оголосив музику найвільнішою з усіх мистецтв та пророкував розвиток нових музичних інструментів.

Мабуть, найвпливовішими у справі творення нової музики були футуристи. Композитор-футурист Балілла Протелла надрукував «Технічний маніфест музики майбутнього», інший італієць, Луїджі Руссоло, теж футурист, написав статтю «Мистецтво шуму». Саме футуристи організовують перші зібрання та концерти. Сам рух мав назву «футуристичної музики» та був складовою частиною загальномистецького аванґарду.

Бажання збіглося з технічним прогресом: з’являлися нові прилади для створення та відтворення музики. З цих тенденцій і виросли електронні музичні експерименти. Злиття деяких течій та жанрів (не всієї електронної музики!) з поп-музикою та культурою сталося набагато пізніше.


В Україні модернізм панував лише в літературі (хоча Соломія Павличко вважала, що й у літературі не було повноцінного модернізму). Антін Рудницький експериментував із додекафонічною музикою та традиціями нової віденської школи у 20-х рр. Але не він був у мейнстрімі. Головною зіркою часу був Левко Ревуцький – пізній романтик, радше ніж безстрашний експериментатор. А з початку 30-х і він упав у неласку, національний романтизм став свого роду табу (хоч продовжив панувати на Західній Україні в творах Барвінського, Людкевича та Колесси), і на зміну йому прийшло калькування російської класики ХІХ століття.

Який-не-який український модернізм залишився на периферії, під тиском народництва, хуторянства та сталінізму. Паростки музичного модернізму були нижчі навіть за паростки літературного.

Подальша історико-політична ситуація не дозволила Україні влитися у світовий електронний рух. Але не стільки влада та домінантна ідеологія були головною причиною відсутності електронного руху. Заборони аж ніяк не заважали багатьом сміливцям «ловити» зарубіжну музику, особливо рок. Рок-музика стала уособленням протесту, політизувалася. Навіть сьогодні деякі інфантильно-романтичні підлітки за старою інерцією вважають рок протестною музикою.

Електронна музика не несе ніяких політичних «месиджів», це не протест, це експеримент, тому виявилася непотрібною більшості українських меломанів. В 90-х роках у країну линув потік уже західної попсованої електронної музики, яка і стала в нас символом жанру в цілому.

Але й народництво нікуди не ділося. Чомусь в Україні вважають, що кожен музикант незалежно від жанру ОБОВ’ЯЗКОВО повинен використовувати національні мотиви. Не те що я проти подібних експериментів, але це стало чи не майже неписаною догмою. Такою ж догмою теж став і обов’язковий протест. Те, що музика – не Майдан, звучить майже як святотатство і людина, яка це каже, ризикує бути затаврованою «зрадником» та «пристосуванцем».

То ж модернізуймося. Експериментуймо. Може тоді зможемо почути гучний та сильний голос індастріалу в нашій недоіндустріалізованій країні.


Tagged:


Марія Єраносян

About

Народилася і живу в Рубіжному. Цікавлюся мовами, націоналізмом, субкультурами.


© "Урбаніст", 2014 - 2015. Усі права застережено. Передрук із гіперпосиланням на сайт