Ґудбай, Кастро

Ґудбай, Кастро

“От і дідусь Фідель замість “Інтернаціоналу” та “Камаринской” “Янкі Дудль” заспівав…” – Олег Смаль.


Цього тижня Філель Кастро нагадав про себе. І то дуже незвично: колишній революціонер з розкішною бородою, викоханою ще тоді, коли це не було трендом, публічно підтримав курс на замирення з Америкою, який нещодавно проголосив його брат Рауль, нинішній лідер Куби.

Росія одразу ж заявила, що не заперечує – мовляв, Куба незалежна (на відміну від України, напевне), а Холодна війна скінчилася (не в уяві росіян, на жаль). Авжеж, коли не можеш на що-небудь уплинути – підтримай процес. Золоте правило політики й дипломатії. Та заявами годі приховати розчарування. Не те, щоб у таборі “суверенних демократів” поменшало багнетів: диктатури нині сильні як ніколи. Але навіть диктатори воліють дистанціюватися від самопроголошеного “лідера” спротиву США. Вже й Лукашенко з Назарбаєвим не такі одностайні. Ото ще Кім Чен Ин зостався з його втішним візитом. Правда, з ним спільної мови буде важко знайти. Він надто любить баскетбол. Ану ж як засланий козачок від “піндосів”? Та й у самій Росії баскетбол, футбол і хокей мусять потрапити під санкції. “Ґарадкі” – ось у що мусять грати ті, що встають із колін.

Наша традиційна карикатура від Олега Смаля присвячена геополітичному перезавантаженню від Фіделя. А ми хотіли б поставити ще й таке питання. Симпатики лівої ідеї, які не втратили здорового глузду, часто дивуються з поведінки багатьох (колишніх) однодумців, від грецької “Сирізи” до німецьких “Лівих”, які в ім’я чистої ненависті до Америки готові підносити снаряди найпотворнішим диктатурам другого, третього, четвертого і тридев’ятого світу. А кожен повалений пам’ятник Леніну в Україні сприймають як наругу над могилою власного дідуся.

Та чи це новина? Де ще знайдеш таких ікон лівого руху, як Че або Фідель. Чому ж у боротьбі зі гнобленням вони спиралися на найбільшого гнобителя? Може, і нема нічого дивного в цій готовності частини лівацтва віддатися найсильнішому ворогові свого ворога.

Геополітика, революційна необхідність? Ну так – а завтра революційна доцільність накаже укласти спілку з монстром американського капіталізму. І доктриновані підбрехачі почнуть вигадувати причини, підстави і виправдання. Чистісінький Орвел – справжній, автентичний лівак, до речі.

Соціалізм не працює? Так капіталізм теж! Сталін, Кастро? А це не соціалізм, це державний капіталізм! Власне, виходить, якщо глянути на історію ХХ століття від “нових лівих”, то справжнього соціалізму взагалі не було.

То нащо робити ідолів із тих, хто множив страждання, замість їх зменшувати? Нащо шукати автентичне ліве в геополітиці, на “паркетах наших заль” і поміж “Буків” з “Іскандерами”? Може, не там шукаємо?



Urbanist

About

Українське видання про чоловічу моду, стиль життя, культуру та політику. Засновано 2014 року у Стокгольмі.


© "Урбаніст", 2014 - 2015. Усі права застережено. Передрук із гіперпосиланням на сайт