"Шахтар" і ДНР

“Шахтар” і ДНР

Як донбаський футбол переживає війну й окупацію?

 

У найбагатшого клубу країни – донецького “Шахтаря” – є все. Але з’явилася річ, перед якою безсилі навіть мільярди валюти господаря клубу.

…На Донбас та Луганщину прийшла війна. Де нещодавно гриміли “заряди” фанатів – нині гримлять заряди артилерійські…


Ахметов – «Шахтарю»: «Я тебе породив, я тебе і…?»

Як і його власник Ринат Ахметов, із проголошенням «народних республік» і початком АТО «Шахтар» подався в екзиль. Життя триває, грають донеччани на прекрасному стадіоні у Львові (хто б міг подумати ще років зо два до цього, так?), добре прийняті місцевою публікою (хто б міг подумати? – 2), хоч і не збирають повного стадіона, що зрозуміло.

Ахметов

Так було ще зовсім нещодавно…

У попередніх сезонах у плані кількості глядачів донецький клуб впевнено пошивав у дурні всіх (середня відвідуваність матчів “Шахтаря” у сезоні 2011/2012 років – 36 976 глядачів, 2012/2013 – 41 203 глядачів, 2013/2014 – 33 241 глядач). Нині ж за підсумками поточного сезону клуб зібрав у сімох “домашніх” матчах на “Арені Львів” у середньому 8 417 глядачів у кожному матчі вітчизняної Прем’єр-ліги.

Втім, зараз головне саме те, що клуб живе. “Шахтар” за тур до фінішу групового турніру Ліги Чемпіонів утретє в своїй історії забронював за собою місце у весняному раунді клубного чемпіонату Старого Світу. Найімовірніше, “Шахтар” аж ніяк не ослабленою пташкою, радою поборотися хоч за бронзу, зустріне вигнання прихильників “русского міра” з Донбасу (хочеться вірити, що чекати на це не довго).

Можна по-різному ставитися до Ахметова – але навряд він кине те, у що методично вкладає гроші вже коло двадцяти років. Погратися у Тараса Бульбу: “Я тебе породив, я тебе і вб’ю!” – якось вже занадто цинічно.

Хоча не хочеться корчити з себе пророка там, де цинізм є частиною життя – у сфері заробляння та керування фантастичними грошовими потоками. Там, де з легкістю злітає зі щедрої руки сума, на яку можна прожити кілька забезпечених життів пересічному громадянину.


Майстри ватяного м’яча

21 листопада 2014 року у 13-му турі Чемпіонату України донеччани зустрічалися зі львівськими “Карпатами” на полі других (львів’яни, як відомо, й далі виступають на рідній “Україні”). Львівський клуб перед матчем запропонував гравцям обох команд одягти футболки з написом “Слава Українській армії”. В підсумку, у цих футболках перед матчем вийшли на поле лише гравці “Карпат”.

Керівництво донеччан одразу звинуватило своїх візаві у провокації, мовляв, як можна прославляти армію, коли гинуть люди? У своєму гнівному зверненні генеральний директор “Шахтаря” Палкін не уточнив, де б нині були русські війська, якби не та сама армія, у складі якої нині гинуть найкращі сини країни, і скільки б ще загинуло людей, якби “народнореспубліканці” займали більшу територію, ніж наразі.

Тож отакий демарш з боку “Шахтаря” був більше схожий на намагання не відвернути від клубу “ватників” з території нинішніх ДНР та ЛНР.

Адже “ватники” – теж людський ресурс уболівальників. Війна колись скінчиться, нинішні “народнореспубліканські” території знову стануть повноцінно українськими – але “ватники” у своїй масі нікуди не дінуться. Перефразовуючи ту приказку: “Цирк поїде – а клоуни лишаться”.

Вєжлівиє люді

Вєжлівиє люді тоже любят футбол?

Хоча чи дійсно це розумний хід?.. Адже нині все більше людей на окупованих територіях прозрівають і починають розуміти, що “русський мір” – це аж ніяк не чорна ікра та ковбаса за 2,20. Зруйновані будинки, зруйновані долі – ось воно. За Русь усрусь, причому так, що пряма кишка трісне! Отож, чи варто підігравати “ватникам”? Навряд. І чим скоріше керівництво клубу це зрозуміє – тим краще.


Кубок ДНР: гранчак чи чекушка?

Доволі показовим є ставлення до карикатурних республік тих, для кого саме й грає футбольний клуб “Шахтар”, – його вболівальників. У ядрі фанатського руху клубу панує цілковита однозначність: Донбас – це Україна. Хто міг ще рік тому уявити, що між фанатськими угрупуваннями ворожих перед тим клубів настане примирення? Люди, які до лютого 2014 року були готові повідривати голови одне одному, зараз ідуть пліч-о-пліч на передматчевих маршах, разом співають пісень, разом допомагають воякам, беручи участь у волонтерському русі.

Це вражає: марш єднання ультрас обох команд перед матчем “Шахтар” – “Динамо” 22 липня у Львові

В інтернет-спільнотах уболівальників донецького клубу немає політичних срачів щодо належності їхнього рідного регіону до України чи якоїсь там бидлореспубліки – там це не обговорюється. “Шахтар” – Донецьк – Донбас – Україна. Ну а якщо вже десь прокльовується прибічник ґіркіних-царьових… ну що ж, не всім дано розум. На фанатській трибуні таку людину дружньо точно не сприймуть. М’яко кажучи.

Їхній улюблений клуб грає своє домашні матчі на іншому кінці країни. Гроші, час, відстань. Порівняно з цим, проблеми того ж “Дніпра”, наприклад, чию арену “забанили” лише на євроматчі, – просто дитяче лопотіння.

Нинішні дні – тяжкий екзамен для фанатського руху чемпіонів України. Далеко не кожен з тих людей, котрі мали можливість без проблем відвідати фанатську трибуну “Шахтаря” на домашньому стадіоні, тепер дістанеться далекого Львова. Сьогодні на виїзних матчах рух тримається на основному, найміцнішому ядрі вболівальників, які з командою завжди і всюди – у будь-якому матчі, за будь-якої погоди та за будь-якого суперника.

Ще підтягуються на матчі вболівальники “Шахтаря” з інших куточків країни і просто львів’яни, котрі люблять футбол або хочуть побачити у дії команду Луческу. Навіть у Львові є свій маленький фан-клуб помаранчево-чорних.

Не бачити улюблену команду вживу, не відчувати атмосферу стадіону – який телевізор чи екран комп’ютера це замінить? Хоча зараз футбольний голод – далеко не на першому місці у мешканців охопленого війною Донбасу.

До речі, терористи заявили, що створять на окупованих територіях свій “Шахтар”, “народний”. Нехай. Доведення до абсурду – теж непоганий прийом, і нинішня маріонеткова влада люмпенів на окупованих територіях освоїла його на “п’ятірку”. Цікаво, на який приз будуть грати такі смішні команди – на “чекушку”?


Масове вимирання?

Нормальний «Шахтар», на відміну від уявного «народного», влаштувався і в Галичині досить незле. Але не всім так пощастило.

На початку січня не вистачило сил вижити поза своїм домом одному з аксакалів української першості, алчевській “Сталі”. Клуб, який усі “незалежні” сезони провів у професійних футбольних лігах України (за наших українських реалій це яке-не-яке, а досягнення), припиняє виступи після першого кола змагань. Основна причина в тому, що нині завдяки “народній владі” в Алчевську не працює основний спонсор “Сталі” – металургійний комбінат.

Волобуєв

Волобуєву боляче за рідну “Сталь”

Плюс кожна гра для “Сталі” була виїзною. Якщо ті ж донецький “Олімпік” та луганська “Зоря” змогли здолати фактор “завжди чужого поля” завдяки продовженню капіталовкладень у команду, то алчевці отримали поліном двічі – і в цьому чемпіонаті вже не оклигають. Якщо раптом, звісно, не станеться чогось чудесного – а в нашому футболі все буває.


…Де нині гримлять заряди артилерійські – колись знову будуть гриміти заряди фанатів… і на фан-секторі вболівальників “Шахтаря” на відремонтованій після бомбардувань “Донбас-Арені” поряд із помаранчево-чорними майорітимуть жовто-блакитні стяги. Донбас та Луганщина вдихнуть на повні груди – і повернуться до нормального життя.

Лише два питання:

  1. На який відрізок часу розтягнеться це “колись”?
  2. Яким “Шахтар” повернеться додому?

Tagged:


Стас Саєнко

About

Футбольний фанат із 9 років. Люблю футбол у всіх його проявах. Звісно, коли вони не виходять за рамки здорового глузду)


© "Урбаніст", 2014 - 2015. Усі права застережено. Передрук із гіперпосиланням на сайт