Hot_pizza

На цьому місці я зазвичай кінчаю

“Але тепер я знав, що робити. Я дочекаюсь, доки Настя зачинить магазин, і, нечутно ступаючи, буду за нею скрадатися”, – безкомпромісне чоловіче оповідання до 8 березня.


Від довгого чекання розболілись ноги. Схованку я обрав невдалу, але шукати іншу було пізно. Вона мала от-от вийти. Я боявся її наполохати.

У голові без упину крутились ті самі картинки. От вона розкладає по поличках різнокольорові фалоси, ніби ляльок у ліжечка. Наводить лад у відділі одягу, міняючи вішаки: окремо – шкіра, окремо – латекс, окремо – костюми медсестричок, школярок та покоївок. Оглядає охайно вишикувані пляшечки із лубрикантами та масажною олійкою, складені стосиками трусики із відкритою промежиною. Вимикає світло, зачиняє двері та виходить у неосвітлений дворик, де я на неї чатую.

Вперше я її побачив два тижні тому. Мене відрядили купувати оптову партію приколів офісним дівчатам на 8 березня. Вона приязно посміхалась клієнтам – чоловіку під п’ятдесят та його супутниці – і при цьому ніби мимоволі погладжувала величезний пурпуровий член. Чорне як ніч каре, біла майочка із черепами, плісирована спідничка, панчішки-сіточки, білосніжні зуби, по-східному широкі вилиці. Вона явно експлуатувала імідж suicide girl. Така мініатюрна, що пурпуровий фалоімітатор поряд із нею виглядав просто гігантським. В уяві мимоволі виринали картини її на ньому. Або його в ній. Або безліч інших комбінацій. Дівчисько явно непогано заробляло на комісійних.

Її звали Настя. Про це я дізнався від її колеги – схожої на буфетницю фарбованої блондинки, із якою Настя працювала позмінно. Відтоді намагався заходити тоді, як випадала її зміна.

Познайомитись із продавчинею в секс-шопі – та ще задача. Звісно, можна було попросити в неї телефон чи запросити кудись, потрапивши відтак до когорти жалюгідних задротів, які намагались до неї клеїтись на роботі і були справедливо послані на хер. Можна було перестріти її уже після завершення робочого дня, аби виглядати маніяком, який серйозно взявся її переслідувати. Варіант зловити її зранку був не набагато кращим, до того ж, ви намагались знайомитись із заспаною дівчиною, яка поспішає на роботу?

Проблема була і в тому, що я не міг заходити лише для того, щоб повитріщатись на надувних ляльок чи пухнасті наручники. Треба було щось купувати, але що? Якщо купуватиму білизну, вона подумає, що в мене вже є дівчина. Якщо купуватиму анальні пробки чи вібратори, вона, ще гірше, подумає, що я гей. Ідеальний вибір – презервативи, але який ідіот ходитиме в секс-шоп тричі на тиждень, щоб купувати гандони? До того ж, щоб я не купував, дуже скоро в її очах я виглядатиму збоченцем, якому ніхто не дає і який компенсовує це, ходячи по секс-шопах та дістаючи продавчинь.

Але тепер я знав, що робити. Я дочекаюсь, доки Настя зачинить магазин, і, нечутно ступаючи, буду за нею скрадатися. Припадатиму до стіни щоразу, як вона обертатиметься. Стану її другою тінню. Головне – з’ясувати, де вона живе.

А тоді, через тиждень, я стану із нею в одну чергу у супермаркеті. Або прийду оглядати зйомну квартиру і  перестріну її, коли вона буде виносити сміття. Просто станеться один із тих збігів, яких так багато у житті і в поганих серіалах.

Засинаючи, я уявляв, як вона заходить додому, знімає міні, стягує панчохи, залазить у старі джинси й безрозмірну футболку. Лізе в холодильник, дістає піцу. Сідає перед монітором, відкриває серіал. Ділить розігріту піцу на дві частини – більшу й меншу. Береш шматок із меншої й кусає. Ліктем поправляє волосся, аби не замастити його масним. З’їдає свою частину і, не питаючи дозволу, тягнеться до моєї.

На цьому місці я зазвичай кінчаю.



Антон Кушнір

About

Письменник. Диджитальний махновець. Громадський активіст.


© "Урбаніст", 2014 - 2015. Усі права застережено. Передрук із гіперпосиланням на сайт