Микола Лисенко у 1875 році

Микола Лисенко: геній музики і геній сексу

Нову рубрику “Український есквайр” відкриває історія подвійного життя Миколи Лисенка.


Від редакції. За останні кілька десятиліть в Україні поширився міф про кризу чоловічості. Буцімто справжні чоловіки перевелися, а ті, що є, всуціль дисфункціональні. Водночас власні історичні зразки “українського есквайра” міцно забуто. Тому коли Майдан і війна на Сході розкрили величезну кількість “ідеальних чоловіків”, часом виникає враження, що досі вони бозна-де були і бозна-звідки взялися. У нашій новій рубриці ми прошерстимо українську історію та культуру в пошуках “ідеальних” чоловіків – коханців, батьків, творців, вояків, підприємців, модників, – які є попередниками сучасних українських “есквайрів”, кіборгів, волонтерів, лютих митців і просто – укропів.


Слухаючи такі пристрасні речі, як вальс “La separation” (“Розлука”), завжди питаєш себе, звідки з’явилася ця напруга, вогонь і почуття. У випадку Миколи Лисенка, це здається доволі очевидним – його життя було сповнене пристрастей і складних стосунків.

Обоє найважливіших жінок його життя мали те саме ім’я. Коли композиторові було 26, він одружився з Ольгою О’Коннор, спадкоємицею полтавського роду з ірландсько-французьким корінням, яку він знав ще зовсім дитиною (їхні маєтки сусідили). Вона була значно молодша за Миколу і, як відомо зі спогадів їхніх друзів, мала чудове сопрано і рідкісно привабливу зовнішність. Не дивно, що саме вона співала у прем’єрі першої опери свого чоловіка “Різдвяна ніч”.

На жаль, як і багато жінок її родини, Ольгу переслідувала генетика – часті депресії та нервові зриви. Помалу життя бездітної родини ставало нестерпним для обох.

Рукопис струнного квартету Миколи Лисенка (1868 рік, Ляйпціг)

Рукопис струнного квартету Миколи Лисенка (1868 рік, Ляйпціг). Молодий композитор щойно почав жити з Ольгою О’Коннор

Наприкінці 1870-х рр. Лисенко їздив із турами по країні як популярний піаніст. Його слава в Україні чимось нагадувала “Лістоманію”, яка супроводжувала іншого національного класика, Ференца Ліста, у європейському масштабі. На одному з концертів у Чернігові, Лисенко зустрів молоду піаністку-початківця Ольгу Липську.

Після концерту він просто сказав їй коротко: “Якщо трапиться бути в Києві, зайдіть до мене. Мені хотілося б пограти разом”.

Дівчина таки прийшла, а невдовзі почала навіть брати в Лисенка уроки. За рік вони вже жили разом, хоч і таємно.

Наступні 5 років Микола Лисенко вів повійне життя. Хоча стосунки трималося в таємниці, пара примудрилася народити за цей час трьох дітей. Ольга приховувала вагітності так довго, як тільки могла, завжди від’їжджаючи до Петербурга під приводом концертів чи уроків, щоб доносити й народити наступного малюка.

Правда, врешті, вийшла на поверхню і настільки шокувала іншу Ольгу, Лисенкову законну дружину, що та провела рік у психіатричній лікарні, намагаючись оклигати від удару. Тим не менше, Лисенко і далі утримував її і ніколи не наважився оформити розлучення офіційно. О’Коннор та Лисенко зосталися в добрих стосунках попри все, що видно хоча б із того, що Ольга всиновила всіх дітей свого чоловіка від другої дружини, таким чином узаконивши їх.

А їх Лисенко мав аж сім, із яких вижили п’ятеро. Ольга Липська померла 1900-го року від ускладнення пологів. Композитор був спустошений. Тим не менше, хоча він присвятив 11 своїх творів першій, офіційній дружині, ім’я другої Ольги не стоїть на жодному із творів Лисенка.

1906 року вже немолодий композитор (йому було тоді 62 роки) закохався у свою 17-річну ученицю Інну Адріанопольську, яка стала його останнім коханням.

Микола Лисенко у 1903

Микола Лисенко на портреті 1903 року – посередині між смертю другої дружини Ольги і зустріччю з ученицею Інною

Роман відбувався переважно в епістолярній формі. Лисенко хотів побратися з нею, але, зважаючи на різницю у віці, Інна не була в захваті від цього і, після довгих зволікань, відкинула пропозицію композитора. Пізніше вона працювала вчителькою музики в провінції. Микола Лисенко помер 1912 року, переживши низку проблем, від розбитого серця після розлуки з Інною до ув’язнення царськими жандармами за “український націоналізм”.

Якщо в Україні й був коли-небудь зразок свого “есквайра”, Лисенко якнайкраще його уособлює. Шляхетного походження (аристократичній рід Лисенків бере початок із 1648-го), красивий і талановитий, успішний у жінок, зі складним особистим життям, у якому він попри всі складнощі залишався джентльменом. Уважний до своєї зовнішності – зверніть увагу на перехід від пишної бороди з артистичним “метеликом” у 1875 році (на заголовному зображенні) до демократичної краватки й модних тоді вусів на портреті 1903 року.

Крім того, Лисенко був беззаперечним патріотом, який, замість здобувати славу піаніста в Європі, повернувся з Ляйпціга в провінційну Україну піднімати музичну культуру з нуля коштом власної кар’єри. А коли Чайковський і Римський-Корсаков пропонували поставити “Тараса Бульбу” в Москві й Петербурзі за єдиної умови – лібрето мало бути російською, Лисенко відмовився від ганебного компромісу. І ніколи не побачив свого головного твору на сцені.

Можливо, Микола Лисенко не зміг реалізуватися на 100% як музикант. Але п’ятеро дітей (рід Лисенків триває і досі) і основи української класичної музики, які він заклав, – це гідний для будь-якого чоловіка підсумок життя.



Urbanist

About

Українське видання про чоловічу моду, стиль життя, культуру та політику. Засновано 2014 року у Стокгольмі.


© "Урбаніст", 2014 - 2015. Усі права застережено. Передрук із гіперпосиланням на сайт