Шведська міністр культури прийшла на відкриття фестивалю у бандані з тризубами

Шведський фронт «незавершеної війни»

20 квітня у престижному стокгольмському кінотеатрі відкрився Перший скандинавський фестиваль українського кіно. Впродовж п’яти тижнів шведи побачать п’ять фільмів, які допоможуть їм скласти уявлення про українську культуру. І все це – завдяки зусиллям місцевих українців-волонтерів.


Міська легенда розповідає, що коли у розпал Другої Світової члени британського парламенту вимагали у Вінстона Черчіля спрямувати виділені для культури гроші на підтримку армії, той відповів: «А за що ж ми тоді воюємо?» В умовах сучасних гібридних війн масовий культурний продукт став зброєю чи не важливішою за «Буки» та «Томагавки».  Якісна популярна музика, література  і, звісно, кіно створюють міфи, які об’єднують країну всередині і проектують її образ назовні, дають можливість побачити світ нашими очима. І в цьому плані один популярний фільм дає більше користі, ніж цілий «Мінстець».

Перший скандинавський фестиваль українського кіно - волонтерська відповідь мільярдам "Раша тудей"

Перший скандинавський фестиваль українського кіно – волонтерська відповідь мільярдам “Раша тудей”

Звісно, можна говорити, що культурну складову війни Україна поки що не виграє. Наша культура розвалена майже як і армія рік тому. Поки Мінкульт безпорадно намагався прикрасити радянську культурну інфраструктуру вишиваними рушниками та кетягами калини, світ пішов далеко вперед. Культурну індустрію у розвинутих країнах розглядають не як морально необхідну статтю видатків, а як потенційний двигун економічного розвитку та дієву дипломатію. Україна ж ніколи не фінансувала іміджеві проекти за кордоном. Як результат, про нашу культуру знають дуже мало. І що характерно, як і в армії, тут на допомогу приходить волонтерський рух.

Український інститут: зроби сам

Під час і після Майдану українці не тільки в Україні, а й за кордоном не могли сидіти склавши руки. Активною виявилася громада у Швеції. Спершу добре знана у світі українська піаністка Наталія Пасічник, яка вже давно мешкає у Стокгольмі, заснувала Український інститут у Швеції, громадську організацію на взірець Польського інституту чи Ґете-інституту. Роман Горбик – молодий дослідник із Університету Седертерн (Стокгольм) – зі своїми колегами створив Дослідницьку групу з питань України, яка оперативно та фахово аналізувала розвиток подій, представляючи зважену проукраїнську позицію для лідерів громадської думки та наукової спільноти на семінарах, конференціях та у блогах.

Фестиваль відкрили "Брати" Вікторії Трофіменко - екранізація шведського роману "Джмелиний мед"

Фестиваль відкрили “Брати” Вікторії Трофіменко – екранізація шведського роману “Джмелиний мед”

Коли ці дві фактично народжені Майданом інституції об’єднали зусилля, виник Перший скандинавський фестиваль українського кіно. «Сьогодні Україна у всіх на устах. Це момент, коли очі світу спрямовані на нас. І дуже важливо, що вони побачать. Чи тільки злидні, війну й хаос, чи високу культуру, яка говорить про речі, важливі для кожного», – зауважує Наталія Пасічник.

Отож до кінця травня, у культовому серед сінефілів стокгольмському кінотеатрі «Зіта» в програмі сучасне українське кіно. Директор фестивалю Роман Горбик вирішив зосередитися на фільмах, які апелюють до загальнолюдських цінностей («Брати» Вікторії Трофіменко), показують правду про сучасність («Плем’я» Мирослава Слабошпицького) або український погляд на історію та страшні геноциди минулого («Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва, «Поводир» Олеся Саніна). На десерт – трошки класики, любові та традиційної культури («Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, зняті рівно півстоліття тому).

"Поводир" - іще один із ключових фільмів фестивалю

“Поводир” – іще один із ключових фільмів фестивалю

Приємно, що вперше за десятиліття накопичилася певна критична маса вартісних фільмів на будь-який глядацький смак, спроможних показати Україну з різних боків. «Цей фестиваль  – прорив культурної блокади України, – зазначає директор фестивалю Роман Горбик. – На жаль, ми досі не маємо свого «культурного бренду» у світі, на відміну від Росії чи Польщі, наприклад. Навіть борщ і той усі знають як російську страву. Перед нами стоїть завдання масштабної культурної реконкісти. Власне, одночасно треба творити нову культуру і ширити її у світі. За культурною гегемонією прийде й політична потуга».

Відкриття України

До речі, фільм «Брати», що відкрив фестиваль – по суті українсько-шведське культурне явище. Адже це адаптація роману «Джмелиний мед» живого класика, члена нобелівського комітету Торґні Ліндґрена. Режисерка фільму Вікторія Трофіменко поділилися своїми думками: «Звичайно, я переживала, як шведи сприймуть і перенесення дії в Карпати, і моє бачення історії. Можливість прямої взаємодії із європейською публікою та критикою, спілкування, обміну думками – це те, про що колись українські режисери могли тільки мріяти».

Шведи назвали "Братів" "найтемнішою стороною Інгмара Бергмана"

Шведи назвали “Братів” “найтемнішою стороною Інгмара Бергмана”

У понеділок подивитися «Братів» зібрався цілий зал. Режисерка збирала компліменти від міністра культури та демократії Швеції Аліс Ба Кюнке, що прийшла на кінопоказ у бандані з українськими тризубами, та провідного місцевого кінокритика Мортена Блумквіста.

Шведська міністр культури прийшла на відкриття фестивалю у бандані з тризубами

Шведська міністр культури прийшла на відкриття фестивалю у бандані з тризубами. Поруч – директор Українського інституту у Швеції Наталія Пасічник

«Звичайно, я побіжно знайомий був із спадком Довженка й Параджанова, але не сприймав їх у суто українському контексті, – зауважив він. – Сьогодні, переглянувши деякі фільми з програми, я бачу, наскільки українське кіно являє собою цікаву, свіжу традицію з єдиним стилем – хоч які різні були б його прояви. Думаю, після цього фестивалю Швеція відкриє Україну та її культуру».

Вікторія розповіла шведам, як на зайомках "Братів" знімальна група витягувала в гори все обладнання буквально на собі

Вікторія розповіла шведам, як на зайомках “Братів” знімальна група витягувала в гори все обладнання буквально на собі

Маємо чітко розуміти, що гідна презентація української культури – це важлива частина інформаційної війни. Це дає змогу іншим побачити, «прожити» українську позицію, зрозуміти історію та соціальні реалії. А ще – чудовий інструмент брендингу країни, у тисячу разів ефективніший за будь-яких Спритків і Гарнюнь. Бо дає змогу проасоціювати країну з цікавими історіями, мистецькими досягненнями, стилем, розвиненою освіченою цивілізацією, яка збагачує своєю культурою все людство. Саме так, як дотепер багато хто бачить Росію. І ми повинні прийняти цей виклик «незавершеної війни» культур, про який писав Юрій Шевельов.


Tagged:


Urbanist

About

Українське видання про чоловічу моду, стиль життя, культуру та політику. Засновано 2014 року у Стокгольмі.


© "Урбаніст", 2014 - 2015. Усі права застережено. Передрук із гіперпосиланням на сайт