Крокодилячі сльози Путіна

Сльози Путіна вбивають

“Нещире співчуття жертві, крокодилячі сльози, за якими приховується крокодилячий сміх…” – Олег Смаль про те, як Путін реагує на власні злочини.

Від редакції. Після вбивства Бориса Нємцова багато коментаторів звернули увагу на те, як російська влада в особах самого Владіміра Путіна та його речника Пєскова почала лицемірно висловлювати співчуття і відмежовуватися від убивства, яке сталося за два кроки від Кремля в одному з тих місць земної кулі, де камер і співробітників відповідних – не комунальних – служб часом більше, ніж перехожих. Звертали увагу й на те, як Путін вправно використав глибоко закорінений антисемітизм звичайних росіян, щоб нагадати про єврейське походження матері вбитого Нємцова: усі федеральні телеканали називали на її дівоче прізвище, якого вона не носить уже понад 60 років.

А нам загадався момент, який, можливо, був зав’язкою усіх нинішніх подій (чи був би, якби хтось у далекому майбутньому захотів зняти про них фільм). Всі пам’ятають сльози Путіна на мітингу після його переобрання. Можливо, тиран розчулився і дозволив собі емоційну хвилинку. Може, це був розрахунок на телекартинку з кінематографічними слізьми. А може, на мить у напівлисій голові тирана прокинувся жах від власних планів і, може, навіть співчуття до всіх майбутніх жертв своєї влади. Але тільки на мить. Крокодил, що плаче, – такий самий крокодил.



Олег Смаль

About

Один із провідних українських художників-карикатуристів, журналіст, архітектор, урбаніст.


© "Урбаніст", 2014 - 2015. Усі права застережено. Передрук із гіперпосиланням на сайт